Парфумерна індустрія досягла значного розвитку через підвищений попит з боку споживачів, проте питання можливості правової охорони парфумів залишається високо дискусійним через відсутність певної гармонізації щодо режиму правової охорони таких виробів.
Протягом останніх років дана сфера бізнесу зіткнулась з необхідністю врегулювання правової охорони через те, що на ринку все частіше можна знайти схожі запахи, які ще можна назвати “двійниками”. Такі парфуми за своєю суттю становлять неліцензійні копії популярних ароматів відомих брендів, які мають аромат парфумів преміум класу без ціни преміум. У зв’язку з тим, що в багатьох країнах взагалі відсутня охорона таких творів, «двійники» наразі складають значний відсоток товарів на парфумерному ринку.[1]
Так як в світі не існує єдиного режиму правової охорони парфумерних виробів як об’єктів інтелектуальної власності, то пропонуємо розглянути два класичних способи охорони таких виробів: 1) завдяки отриманню патенту на формулу запаху; 2) завдяки авторському праву.
Що стосується першого з перелічених видів охорони, а саме - патентного права, необхідно зазначити, що патент на будь-який винахід надається за умови, що сам винахід відповідає певним вимогам. Так, винахід має бути новим, мати винахідницький рівень і бути промислово придатним.
Парфум може охоронятись на підставі видачі патенту, але при цьому патентується не сам запах як такий, а лише нові молекули запаху, які мають ароматичні властивості.[2] Ці молекули в подальшому використовуються первинним виробником для виняткового використання в своїх власних парфумів, тому кожна спроба застосування запатентованої молекули без дозволу правовласника вважається порушенням.
Також існує можливість охорони парфуму як хімічної формули всього аромату. При подачі заявки на отримання патенту обов’язковим критерієм є розкриття всіх інгредієнтів запаху. Саме через це, виробники ароматів, як правило, намагаються не звертатись до охорони патентним правом, не бажаючи розкривати точну формулу винаходу, адже тоді її буде легше скопіювати.
Незважаючи на це, охорона парфумів завдяки отриманню патенту залишається найбільш поширеним способом охорони винаходу в парфумерній індустрії.[3] Так, наприклад, у період з 1990 року по 2010 було оприлюднено загалом 329,983 патентних публікацій для косметики і парфумерії в усьому світі, а 16158 з цього числа були патентні публікації щодо парфумів.[4]
Іншим способом охорони парфумерних виробів, який останнім часом викликає багато суперечок, є авторське право. Загальним принципом авторського права є те, що під охорону підпадають лише ті твори, які мають матеріальну форму вираження. При цьому, охорона не надається принципам, мотивам, думкам, технікам, стилям або напрямам, які лежать в основі твору або відображаються в роботі автора. Авторське право надає монополію автору на його власний твір, тому повинні існувати чіткі обмеження щодо того на які саме об’єкти поширюється відповідний спосіб охорони прав.
Безпосередня проблема щодо охорони парфумів авторським правом полягає в тому, що запахи не мають постійного фізичного відображення. Причина полягає в тому, що один і той самий аромат може по-різному розкриватись в залежності від типу шкіри, а безпосереднє сприйняття ароматів змінюється залежно від особистих уподобань людини.
З іншого боку, таку позицію може поставити під сумнів те, що велика кількість парфумів можуть бути відтворені. Наприклад, парфум Chanel №5 виготовляється вже понад 90 років без внесення змін в рецептуру.
Саме тому можна стверджувати, що він має форму.[3] При цьому, запах важко охарактеризувати, не звертаючись до джерела аромату. Так, наприклад, при спробі згадати запах троянди, в уяві завжди виникає образ квітки або інші речі, які містять ароматизатори з даним запахом.[5]
Істотною умовою для здійснення охорони авторських прав на твір є встановлення його відповідності критерію оригінальності, визначення якого було надано Європейським судом справедливості у справі C-5/08 Infopaq. Так, у своєму рішенні, суд зазначив, що твір не повинен мати творчий або інноваційний характер, щоб бути оригінальним. Оригінальність має розумітись таким чином, що автор при створені твору використав свій власний інтелектуальний розум, щоб створити роботу, а не копіював її. При цьому, автор вклав щось від себе у твір шляхом здійснення вільного і творчого вибору. Суд підкреслив, що “авторське право відноситься лише до предметів, які є оригінальними, тобто вважаються інтелектуальним творінням автора”. Рішення також вказує на те, що охорона поширюється на різні частини твору, якщо вони поділяють оригінальність всього об’єкту та/або містять елементи, які є виразом інтелектуальної творчої діяльності автора.
Проблема парфумів при встановленні критерію оригінальності полягає в тому, що аромати важко порівняти між собою, не говорячи про саму оцінку їх структурної формули. Також, треба зазначити, що деякі вчені вважають, що запах не може бути інтелектуальним творінням людини через те, що елементи парфумів є природними елементами і тому є суспільним надбанням або явищем, присутнім в природі, через що не вдається можливим отримання монополії на такий вид об’єкту.[6] Проте, створення парфуму є складним процесом, де творець повинен використовувати власні знання щодо властивостей хімічних компонентів, які дозволяють йому поєднувати різні елементи для розкриття нового аромату. Тому твердження щодо відсутності зв’язку між винахідником і створеним ним парфумом не може бути об’єктивним.
Судова практика, яка склалась в країнах-членах ЄС демонструє різні підходи до оцінювання спроможності парфумів та ароматів відповідати необхідним критеріям авторського права. Саме тому можна спостерігати на практиці абсолютно протилежні судові рішення з приводу цього питання.
Так, у рішенні по справі Bsiri-Barbir v. Haarmann & Reimer, Верховний суд Франції постановив, що аромат парфумів не має матеріальної форми вираження а, отже, не підлягає охороні авторським правом. Суд постановив, що парфуми виробляються за рахунок застосування тільки технічних знань і, тому, не підлягають охороні авторським правом, оскільки вони не є вираженням інтелектуальної діяльності людини, яка компілює такий аромат. Суд також зазначив, що охорона авторських прав на такий твір не розповсюджується, адже при створенні аромату автор лише складає разом існуючі хімічні речовини з використанням його технічних знань і тому такий процес не може вважатися творчим.
Цікавим є той факт, що того ж року Верховний суд Нідерландів у своєму рішенні по справі Lancôme v. Kecofa постановив, що авторські права на аромат “Tresor”, який належить фірмі Lancome дійсно мають бути захищені. Суд також вирішив, що парфум компанії Kecofa є копією “Tresor”, так як при створенні цього аромату було використано 24 з 26 інгредієнтів відповідного аромату компанії Lancome. При цьому значна увага була приділена тому, що аромат є занадто швидкоплинним продуктом для того, щоб визнаватись об’єктом правової охорони. Але, через те, що даний парфум є фіксованою речовиною, яка має свій аромат, що може бути розпізнаний за допомогою органів почуттів, його все ж таки можливо розглядати в якості твору відповідно до законодавства Нідерландів. Також, критерій оригінальності було задоволено завдяки присутності значного вкладу автора у власний твір.
Дане рішення по справі є унікальним судовим прецедентом в ЄС, яке отримало багато критичних відгуків одразу після свого оприлюднення. При цьому, наявність даних протилежних рішень по справах Bsiri-Barbir v. Haarmann & Reimer та Lancôme v. Kecofa свідчить про те, що питання правової охорони парфумів завдяки авторському праву є актуальним і досі не отримало певної гармонізації.