Одним з важливих питань індустрії моди є вироблення конструкції ефективної реалізації права інтелектуальної власності для розвитку власного бізнесу. Звичайно, одними з важливих інструментів для здійснення цієї мети є укладання договорів, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності, метою яких є використання прав на результати інтелектуальної діяльності.
У законодавстві України врегулюванню договірних відносин щодо об’єктів права інтелектуальної власності присвячено главу 75 Цивільного кодексу України “Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності” та главу 16 Господарського кодексу України “Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності”. Також дане питання регулюється на рівні окремих законів, що присвячені регулюванню відносин у рамках окремих інститутів інтелектуальної власності.
Відповідно до ст. 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може здійснюватися на підставі таких договорів: ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності; ліцензійний договір; договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інший договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Слід зазначити, що в індустрії моди широкого використання набули ліцензійні договори. За таким договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін. В індустрії моди існує багато випадків коли компанії за таким договором надають дозвіл на використання: торговельної марки, яка є назвою бренду; промислового зразка, що втілює дизайн одягу, взуття або аксесуарів; авторських прав на фотографії з показу, візерунки тощо.
Одним із перших дизайнерів, хто почав використовувати ліцензійні договори для процвітання свого модного будинку на міжнародному ринку був відомий французький модельєр Пьер Карден. Перший ліцензійний договір модного будинку було укладено ще в 1960 року і з того часу під його ім'ям досі виробляються сотні товарів, від парфумерії та галантереї до сардин і облицювальної плитки. Згодом його прикладу наслідували такі відомі модельєри як Ив Сен Лоран, Версаче, Діор та інші.
Однак в теперішній час у світі моди все частіше провідні дизайнери та компанії по виготовленню модної продукції використовують договір комерційної концесії (франчайзінг) для просування свого бренду на ринку. Традиційно під франчайзингом розуміється така форма організації бізнесу, при якій одна особа (франчайзер) передає іншій особі (франчайзі) право (франшизу) на продаж продукту і послуг франчайзера.
Популярність цього договору обумовлена тим, що його використання дає суттєві переваги на шляху розширення бізнесу, як на державному, так і на міжнародному рівні. Серед основних плюсів франчайзингової системи в порівнянні з альтернативою розвитку власного підприємства, виступає відоме ефективне рішення проблеми грошей, часу і кадрів. Робота по франшизі має явні переваги для правоволодільця (франчайзера): він вільний від створення філій та розробки власної продукції. Щодо користувача (франчайзі) то він не тільки може користуватися розкрученим брендом, але і стає частиною великої, стабільно і прибутково працюючої бізнес-машини, при цьому залишаючись власником свого підприємства.
За цією схемою вже тривалий час працюють багато брендів люксової одягу (Armani, Max Mara та інші) і одягу середнього цінового сегмента (Mango, Marco O`Polo, Levis, LucianoCarvari та інші). Варто зазначити, що отримати франшизу світового бренду не так просто. Франчайзер, як правило, ставить досить високі вимоги до майбутнього підприємства. Так, для початку необхідно мати мінімально необхідний початковий капітал, який зазначає сам франчайзер. За загальним правилом, для брендів люкс-сегмента вартість інвестиції повинна становити не менше певної грошової суми на один квадратний метр. Також більшість марок висувають вимоги до населеного пункту, в якому планується відкривати бутік. Провідні бренди зацікавлені у відкритті магазинів свого одягу в великих містах-мільйонниках та ретельному аналізу піддається вибір приміщення, в якому буде знаходитися магазин: його розмір, місце розташування (в основному це або центральна вулиця, або великий торговий центр), розмір і розташуванням вітрини, оформлення, внутрішнього дизайну. Лише після дотримання усіх цих умов можливе укладення такого договору.
Однак крім договорів щодо розпорядження майновими права інтелектуальної власності, індустрію моди неможливо уявити без договорів щодо надання послуг, з якими ми частіше зустрічаємось у повсякденному житті. Такі договори, в свою чергу, спрямовані на формування індивідуального вигляду за допомогою третіх осіб, – перукарні (зачіска, грим), медичного центру (пластичні операції, косметологічні процедури), інших фахівців (наприклад, нанесення татуювання).
Треба зазначити, що взагалі такі договори регулюються главою 63 ЦК України “Послуги. Загальні положення” та іншими нормативними актами, які регулюють безпосередньо надання медичних послуг.
Цікавим є той факт, що внаслідок надання таких послуг як нанесення гриму, макіяжу або татуювання, створення зачіски, майстер, який є виконавцем також може набути право інтелектуальної власності на своє творіння. Так, наприклад, у Франції оригінальні макіяж та зачіска можуть охороняються авторським правом.