Іноді складно уявити наскільки важливу роль відіграє інтелектуальна власність в нашому повсякденному житті. Навіть такий звичайний елемент побуту як дизайн інтер’єру насправді є результатом художньої діяльності, який має безумовно визнаватись об’єктом права інтелектуальності власності.
Проте, питання можливості охорони прав інтелектуальної власності на такий об’єкт залишається досить дискусійним. Адже дизайн приміщення є складним творінням, яке включає в себе безліч предметів інтер’єру, які самі по собі можуть визнаватись об’єктами інтелектуальної власності (наприклад: меблі, текстиль, освітлення, системи вентиляції тощо), але в даному випадку охорона надається саме комплексному поєднанню усіх цих предметів.
Проте, існування піратських копій кінофільмів, організація неліцензійних показів та несанкціоноване використання сюжетів і персонажів зумовили необхідність створення та удосконалення системи правового регулювання відносин даної сфери. Так, визначення можливості охорони прав інтелектуальної власності в кіноіндустрії можливо окреслити через такі питання:
Поряд з цим, в різних юрисдикціях існують певні труднощі щодо визначення способів забезпечення охорони прав інтелектуальної власності на дизайн інтер’єру. Пропонуємо розглянути приклади із судової практики зарубіжних країн для з’ясування та визначення особливостей розгляду справ, предметом яких є спір щодо порушення прав інтелектуальної власності на дизайн інтер’єру.
Так, у квітні 2020 року Верховний суд Італії виніс рішення по справі Kiko S.p.a. v Wycon S.p.a (рішення - № 780/2020), яке наразі відображає останні тенденції щодо поширення авторських прав на твори дизайну в ЄС.
Спір між двома відомими компаніями з виготовлення косметичних засобів виник через дизайн інтер’єру магазинів. А саме, Kiko S.p.a. звинуватили Wycon S.p.a в тому, що внутрішній вигляд магазинів останніх порушує авторські права Kiko S.p.a на архітектурний план внутрішнього оздоблення магазинів косметики, який охороняється відповідно до ст.2.5 Закону Італії «Про авторське право».
Не погоджуючись із таким рішенням суду, Wycon S.p.a звернулись до Верховного суду Італії наполягаючи на тому, що дизайн магазинів KIKO не є авторським твором через відсутність в самому плані інтер’єру рівня художньої цінності (додатковий критерій для об’єктів авторського права в Італії), тому він має охоронятись як промисловий зразок.
Дослідивши обставини справи, Верховний суд Італії погодився із рішеннями судів попередніх інстанцій та залишив їх в силі, наголосивши, що дизайн інтер’єру, який має чіткий стилістичний код та містить «особистий дотик автора», висвітлений в оригінальному поєднані різних елементів, які є власним творчим вибором автора, має охоронятись як твір архітектури відповідно до Закону Італії «Про авторське право», а не лише як промисловий зразок.
Це рішення є знаковим саме через те, що Верховний суд Італії прямо застосував підхід Європейського суду справедливості у справі Cofemel, C-683/17 (див. «Як щодо охорони одного дизайну двома способами одночасно?») і так само відійшов від застосовування критерію «художного характеру», зосередившись при цьому лише на оригінальності інтер’єрів магазинів КІКО.
Цікавим є той факт, що аналогічну справу між Kiko S.p.a. та Wycon S.p.a вже було розглянуто в Бельгії в 2016 році. Свого часу Господарський суд м. Льєжа у своєму рішенні дійшов до зовсім протилежного висновку, ніж Верховний суд Італії, та визнав, що інтер’єр магазинів КІКО не відповідає умові оригінальності, адже поєднані у його дизайні елементи є банальними за своєю суттю, а сам дизайн у цілому жодним чином не відображає особистість архітектора (автора), який його створив. Саме через невідповідність дизайну інтер’єру магазинів КІКО умовам надання правової охорони об’єктам авторського права Господарський суд м. Льєжа відмовив у задоволені цього позову.
В розрізі цього прикладу важко точно визначити чи вплинуло б рішення по справі Cofemel, C-683/17 на позицію Господарського суду м. Льєжа сьогодні, адже Європейський суд справедливості вирішив аналогічну справу на підставі аналізу саме оригінальності як основного критерію для авторського права, а не на підставі додаткових умов надання охорони дизайнам як творам авторського права, про що йдеться в рішенні Господарського суду м. Льєжа.
Поряд з цим, приклад Kiko S.p.a. наглядно демонструє перспективи отримання авторських прав на дизайн приміщення, хоча не слід забувати і про інші доступні способи забезпечення прав на дизайн інтер’єру.
Так, ще у 2013 році Європейський суд справедливості у своєму рішенні по справі Apple Inc., C-421/13 висловив правову позицію щодо можливості реєстрації дизайну інтер’єру як торговельної марки
За обставинами справи Apple Inc. ще у 2010 році успішно зареєстрували в США торговельну марку у вигляді 3D зображення інтер’єру їх флагманських магазинів для послуг з роздрібної торгівлі комп'ютерами, комп'ютерним програмним забезпеченням, комп'ютерною периферією, мобільними телефонами, побутовою електронікою та пов'язаними з ними аксесуарами і демонстрації таких товарів.
Отримавши охорону на відповідну торговельну марку в США, Apple Inc. вирішили здійснити реєстрацію такої марки за Мадридською процедурою вже на міжнародному рівні.
Серед багатьох юрисдикцій, в які Apple Inc. звернулись за отриманням охорони, Німецьке патентне відомство надало відмову в реєстрації такої торговельної марки, аргументуючи це тим, що місця продажу товарів Apple звичайно є важливими аспектом бізнесу цього підприємства, проте сам інтер’єр магазину жодним чином не може сприйматись споживачами як позначення, яке вказує на особу постачальника послуг. Крім цього експерти відомства зауважили, що само по собі зображення інтер’єру недостатньо відрізняється від аналогічних магазинів інших постачальників електронної продукції.
Не погодившись із таким висновком патентного відомства Apple Inc. звернулись до суду в Німеччині, який хоча і зазначив, що дизайн інтер’єру магазинів позивача все ж таки має розпізнавальну здатність, проте все одно направив запит до Європейського суду для отримання роз’яснення щодо самої можливості реєстрації дизайну приміщення (установи), в якій надається послуга, як торговельної марки.
У своєму довгоочікуваному рішенні Європейський суд справедливості визнав, що зображення у вигляді плану магазину роздрібної торгівлі із застосуванням інтегральних ліній, кривих та форм, може становити торговельну марку за умови, що таке позначення здатне чітко відрізняти товари чи послуги однієї особи від товарів чи послуг інших осіб. У цьому контексті важливим є з’ясування факту того, чи є наведений план приміщення таким, що суттєво відрізняється від норм чи звичаїв устаткування магазинів відповідного економічного сектору.
При цьому, для визначення того, чи є достатньо виразним дизайн інтер’єру, слід враховувати не тільки самі товари, продаж яких здійснюється чи послуги, які надаються в такому магазині, але й загальне сприйняття такого приміщення споживачами.
Також суд зазначив, що позначення у вигляді плану магазину виробника товарів може бути зареєстровано для послуг (що стосуються таких товарів), якщо вони не становлять невід'ємну частину пропозиції щодо продажу цих товарів. Як приклад, Apple Inc. в своїх магазинах проводять демонстрацію товарів за допомогою семінарів, що саме по собі і становить окремий вид послуг, за який може бути отримано окремий прибуток.
Слід зазначити, що свого часу Kiko S.p.a також намагались зареєструвати дизайн інтер’єру своїх магазинів як торговельну марку, однак через відсутність розпізнавальної здатності, такого позначення вони отримали відмову.
Не дивлячись на це, як ми вже розібрали, така відмова в охороні дизайну інтер’єра магазину як торговельної марки жодним чином не виключає можливість охорони цього ж дизайну авторським правом. Це зумовлено тим, що вимоги, які висуваються до торговельних марок, відрізняються і оцінюються інакше, ніж вимоги оригінальності і матеріальної форми вираження об’єкту, які існують в авторському праві.