ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
У СФЕРІ КІНО
Важко уявити сучасне життя без аудіовізуального мистецтва. Фільми, відеофільми, відеоблоги та ролики для YouTube вже давно стали частиною нашої повсякденної рутини, тому пропонуємо розпочати аналіз юридичної складової аудіовізуального мистецтва саме з кінематографічної сфери.
Протягом тривалого часу кіно визнається однією з найважливіших форм мистецтва, яке має значний соціальний, культурний та економічний вплив на розвиток людства. Сама кінематографія вже давно перетворилась на масштабну індустрію міжнародного значення, котра впливає на розвиток культурного середовища майже всіх країн світу, завдяки значним показниками дохідності і створенню робочих місць.
Проте, існування піратських копій кінофільмів, організація неліцензійних показів та несанкціоноване використання сюжетів і персонажів зумовили необхідність створення та удосконалення системи правового регулювання відносин даної сфери. Так, визначення можливості охорони прав інтелектуальної власності в кіноіндустрії можливо окреслити через такі питання:
1) чи є кінематографічний твір об’єктом права інтелектуальної власності;
2) який правовий режим охорони прав є найбільш доречним для відповідної сфери та складових об’єктів кінематографії.
Саме ці важливі аспекти ми розглянемо у цій статті.
Кінематограф постійно розвивається в художньому, творчому контексті, а також технологічному і комерційному (зміна бізнес-моделей, ринків збуту і т.д.). Проте з самого початку його створення, незмінним залишається безпосередній зв'язок кіно з авторським правом, та використання в процесі створення фільмів, як самостійних результатів творчої діяльності, так і безлічі інших об’єктів інтелектуальної власності, зокрема об’єктів авторського права.
Закон України “Про кінематографію” безпосередньо визначає у ст. 4, що відносини, які виникають у процесі виробництва та використання фільму як об’єкта авторського права, регулюються цим Законом, Законом України “Про авторське право і суміжні права” та іншими нормативно-правовими актами України.
Дійсно, починаючи з процесу написання сценарію до використання музики, декорацій та костюмів, авторське право присутнє на всіх етапах створення кінематографічного твору (розробка, фінансування, маркетинг і розповсюдження), і саме тому важливо визначитись із правовою природою кінематографічного твору як об’єкта авторських прав.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про кінематографію» фільм – це аудіовізуальний твір (у тому числі телевізійні серіали та їх окремі серії), що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників. Варто зазначити, що таке визначення є досить широким за своїм трактуванням, адже може включати в себе не лише телевізійні серіали, а й телепередачі, серії інтерв’ю, журналістські розслідування та інше.
В свою чергу, стаття 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів визначає що до художніх творів, що охороняються, належать зокрема кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії, що теж розширює охоплення терміну на телевізійні та інші способи фіксації зображень із супроводжуючим звучанням на магнітних плівках, платівках, дисках тощо.
Також, у статті 164 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, термін «фільм» вживається в значенні і як кінематографічного, і як аудіовізуального твору, чи рухомих зображень, як із звуковим супроводом, так і без нього, що дозволяє розширити сферу застосовування положень Угоди та розуміння поняття «фільм» на ще більшу кількість об’єктів (відеокліпи, рекламні ролики і т.д.).
Крім цього, стаття 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», також відносить кінофільм до видів аудіовізуального твору. В свою чергу, поняття аудіовізуальних творів викладено у відповідному законі, що дає змогу окреслити головні особливості як аудіовізуальних творів взагалі, так і кінофільмів зокрема, а саме:
1) обов'язковість фіксації творів на якомусь матеріальному носії. Це може бути CD, DVD або будь-який знімний носій, магнітна плівка, кіно- або відеоплівка тощо;
2) можливість відтворення таких творів лише за допомогою екрану, адже тільки на ньому можуть бути відображені рухомі зображення.
Отже, фільм – це безумовно самостійний об’єкт авторського права, правова природа якого зумовлена творчою діяльністю автора, як у візуальному, технічному та організаційному, так і в правовому значенні.
Проте, не слід забувати про те, що кінематографічний твір, з іншого боку, є комплексним (складним) твором, який поєднує в собі як самостійні об’єкти авторського права (наприклад: сценарій, музика, декорації, костюми, комп’ютерна графіка тощо), так і об’єкти суміжних прав та результати творчої і технічної діяльності.
Так, невід’ємним елементом кожного кінофільму є акторська гра осіб (професійних акторів або аматорів), які виконуючи певну роль за сценарієм, отримують суміжні права на власне виконання.
Також, якщо звернути увагу на інноваційну складову цієї сфери, то стає зрозумілим, що для сучасного виробництва фільмів також використовується безліч рішень у сфері науки та техніки, які в свою чергу охороняються патентами.
Зокрема, винахід техніколора та звукового кіно на початку минулого століття, дозволили зробити сучасні фільми саме такими, якими ми маємо змогу сприймати їх сьогодні – кольоровими, реалістичними та із вражаючими звуковими доріжками, а не німими та чорно-білими, як це було раніше.
Якраз використання таких унікальних технічних рішень зумовило виокремлення патентного права як ще однієї можливості охорони прав інтелектуальної власності в кінематографії на рівні з авторським правом та суміжними правами. Проте слід пам’ятати, що цей спосіб охорони притаманний лише інноваційній та технічній складовій створенню кіно, в той час як охорона авторських прав та суміжних прав поширюється на творчу та оригінальну частину цього процесу.
Звичайно, не слід забувати також про важливість використання торговельних марок для просування фільмів на ринку. Так, всім відомі такі компанії по виготовленню аудіовізуальних творів як Warner Bros., Marvel Studios, Netflix та інші, при згадуванні яких в уяві одразу виникають відомі логотипи компаній та переглянуті фільми, створені відповідними компаніями.
Крім цього, назви кінофільмів, імена героїв та певні частини фільмів також можуть бути зареєстровані як торговельні марки. Одним з найяскравіших прикладів такої марки є “Зоряні війни”.
Важливо відзначити, що всі елементи кінопродукту по різному класифікуються: як створені спеціально для їх включення в фільм, так і створені раніше; ті які можуть використовуватись окремо від кінофільму (наприклад, елементи звукового супроводу та дизайну, зовнішній вигляд персонажів, торговельні марки і т.д.), так і ті, які за своєю природою не можуть відокремлюватися від цілого твору (кадри, окремі фотографічні твори); а також охоронювані та неохоронювані об’єкти (перейшли в суспільне надбання, так і певні творчі елементи, що не підлягають правовій охороні, наприклад так званий «сетинґ», певні ідеї та концепції фільму).
Однак, незважаючи на значну кількість елементів фільму, в розрізі авторського права його слід розглядати як єдиний та цілісний об’єкт, який супроводжується значною творчою працею цілої команди професіоналів.